«Сватання на Гончарівці» — музична комедія Григорія Квітки-Основ’яненка та композитора Кирила Стеценка, що належить до скарбниці української класичної драматургії ХІХ століття. Сценічна історія цього твору у Полтавському театрі розпочалася ще у 40-х роках минулого століття, і остання постановка датована 1967 роком.
Постановку «Сватання на Гончарівці» здійснив Юрій Лисенко, згодом виставу поновлював Петро Лисенко, який впродовж багатьох років грав у виставі роль Олексія. До речі, у цій виставі пройшли акторську школу практично всі провідні артисти театру (Стецько — Дмитро Васецький, нар. арт. України Віктор Мірошниченко, Уляна — Віра Волкова, нар. арт. Тамара Кислицька, нар. арт. України Неллі Ножинова, засл. арт. України Маргарита Томм). Сценічне оформлення вистави створив художник Григорій Коваленко, яке зазнавало деяких змін у трактовці художника Анатолія Камарди. Виставу, сповнену щирим гумором та динамічними сценами з життя, сьогодні відновили у репертуарі Полтавського театру, адже вона як і раніше приваблює глядача.
Дія відбувається під Харковом у селі Гончарівка. Кріпак-коваль Олексій кохає дівчину Уляну, але на шляху до щастя вони стикаються з випробуваннями. Дівчину батьки хочуть віддати за заможного нелюба — дурника Стецька, над яким усі глузують. Мати Уляни шанує Олексія за його золоті руки, та влада грошей вища за людські почуття. Відставний солдат Скорик, дядько Олексія, все ж допомагає влаштувати сватання на користь свого племінника. Нещасний Стецько, отримавши гарбуза, не може зрозуміти, що сталося, а закохані молодята радіють своєму щастю.
«Сватання на Гончарівці» — твір, наділений водевільною інтригою, де лірика та гумор розкриваються у різножанрових музичних номерах, -актуальний та популярний і сьогодні.
